Вічна шана героям

Як волонтер Віктор збирав кошти і закуповував необхідні речі, допомагав із транспортуванням і самостійно доправляв вантажі, забезпечуючи необхідним спорядженням бійців «Айдару» та інших батальйонів у зоні АТО. У липні Віктор став співзасновником військово-патріотичної організації «Український легіон». У вересні пішов служити добровольцем до батальйону «Айдар».

Загинув о 10:10 ранку 19 жовтня 2014 від мінометного снаряду, коли під обстрілом вивозив поранених у районі 32-го блокпосту поблизу селища Сміле Слов'яносербського району Луганської області.

29 серпня 2021 року Віктору Гурняку було посмертно присвоєне звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Як фаховий адвокат завжди був готовий до захисту, особливо у випадках, коли невинна людина потрапляла у жорнова системи. Під час волонтерської діяльності не тільки збирав кошти та закупляв спорядження для військових, але й брав особисто участь у розробці та вдосконаленні окремих зразків.

Прийшов до Українського Легіону восени 2014, приймав активну участь у роботі організації.

Помер 26 жовтня 2015 року у наслідок автокатастрофи, що сталася 20 жовтня у якій також загинула його дружина Ольга.

Нагороджений посмертно нагрудним знаком "Гідність та честь".

Роман Тимофеєв
Полковник ЗСУ, інструктор "Українського Легіону", якого багато хто знав за позивним "Седой". Випускник легендарного КВОКУ. Очільник розвідки Сухопутних Військ.

Людина яка насправді ніколи так і не стала військовим пенсіонером. Вчитель, чиї енциклопедичні знання та практичний досвід неможливо переоцінити його учням, багатьом з яких вони зберегли життя та принесли перемогу. «Сєдой» любив свою справу, любив життя та справжню битву.

Помер 9 грудня 2019 року.

Полковник запасу, учасник війни у Афганістані (командир 501-окремого автобату), учасник ліквідації аварії на ЧАЕС.
Патріот своєї країни та народу, у 2014 починав відродження територіальної оборони Харківщини(обіймав посаду командира загону ТРО при Київському РВК).

Юрій вмів об’єднати навколо себе небайдужих, відданих людей і вже у 2017 стане першим очільником “Український Легіон Харків”.

Подальші проблеми із здоров’ям, змусять його обмежити свою діяльність, але він завжди залишався активною та важливою часткою як “УЛХ” так і ТРО Харківщини.

Помер 24 травня 2021 року.

Прийшов в «Український Легіон» у 2014 році, з самого початку заснування організації, і всі роки був одним з найактивніших її членів. Член Ради ГО «Український Легіон», інструктор з домедичної допомоги. Майже усі легіонери пройшли його тренінги з тактичної медицині, багато хто з них потім самі стали інструкторами. Завжди усміхнений, завжди сповнений енергії, він вмів організовувати і надихати людей.

Олексій також був інструктором 44 навчального центру, неодноразово їздив проводити тренінги у війська і на передову. Проводив навчання з мінної безпеки для школярів на території Луганської та Донецької областей. Останніми роками започаткував проект Aid Brothers, проводив по всій країні численні тренінги з домедичної допомоги для правоохоронців, рятувальників, громадських активістів, звичайних громадян. Навіть за скромними підрахунками, загальна кількість людей, які навчалися в нього, складає не менше 15 тисяч.

Ще одним напрямком роботи Олексія було національно-патріотичне виховання молоді. Він брав участь у організації щорічного фестивалю «Нащадки вільних».

Олексій Кавлак загинув 15 вересня 2021 року в результаті вибуху автомобіля у Дніпрі. Разом з ним загинула прес-секретар ДСНС в Дніпропетровській області Дар’я Гречіщева. Поліція кваліфікувала вибух як теракт.

Іван Громко прийшов в "Український Легіон" в 2019 році. "Маленький урок у правильному напрямку і добре слово можуть змінити чиєсь життя" - це філософія, за якою жив Іван. Він був тим, хто помічав речі, які найчастіше не помічає більшість інших. Завжди намагався підтримати та зрозуміти. Він був дуже глибокою людиною, мав гострий розум і розвинений інтелект.

В шкільні роки він захоплювався наукою та розробкою безпілотників. Мав дуже чітку і непохитну громадянську позицію. Постійно навчався і вдосконалювався у військовій справі.

На початку повномасштабного вторгнення займався збором і доставкою волонтерської допомоги. Під час однієї такої доставки був важко поранений. Лікувався у лікарні Києва, був переведений в Івано-Франківськ. Помер 10 березня 2022 р. не приходячи до тями. Івану було лише 25 років.

За фахом юрист, закінчив Юридичну Академію ім. Ярослава Мудрого у Харкові. Захоплювався рок-музикою і футболом, вивчав східну філософію та релігії, був шанувальником Нестора Махно.
У 2018 році підписав контракт у резерві в 125 батальйоні ТРО. З початку повномасштабної війни пішов добровольцем у 120 ОБ ТРО. Служив старшим сапером ІСВ.

Загинув у Барвінковому при авіанальоті від уламка ворожої ракети 28 квітня 2022р.

За словами друзів, він був вірним товаришем, справжнім патріотом, який без вагань був готовий віддати життя за свою країну.
У Едуарда залишилась дружина та двоє синів.

Святослав Стеценко (псевдо - Пастор) був ідеологом, засновником ГО "Український Легіон", першим його Головою. Його вклад у розбудову Територіальної оборони став безцінним, що тепер доведено війною.

Попри розпач, від ходу подій 2014 року Пастор став для багатьох людиною, що навчала інших об'єднуватися для спільної мети, відкидаючи чвари, шукати однодумців, тренуватися, готуватися, мобілізуватися і не здаватися.

Він був і залишається справжнім воїном, прикладом незламності, інтелекту, високого морального рівня. Із початком повномасштабної російської агресії Святослав Стеценко став до лав 59 окремої мотопіхотної бригади ЗСУ ім. Якова Гандзюка. Він загинув 05 травня 2022 року у бою з ворогами, як і належить справжньому лицарю.

Саша Савчук (Кузьміч) - член "Українського Легіону". Товарищ, якому можна було повністю довіряти, мужній воїн, гарна людина.

Загинув при виконанні бойового завдання в сірій зоні 11 червня 2022 року.
Похований на Лісовому кладовищі в м. Київ

У Олександра Залишилась дружина і двоє дітей.

Руслан Дичко (позивний Дикий) долучився до Українського Легіону в 2018 році. Був активним учасником медіаспільноти, працював на одному з телеканалів відеоінженером. Коли виникала необхідність зробити якісь сюжети для популяризації діяльності Легіону або для засвоєння нових навичок під час тренувань, у вільний час збирав матеріал, редагував, монтував.

Як згадують друзі, постійно вчився і намагався дізнаватись щось нове. Мав неабияке відчуття справедливості. Любив пожартувати і при цьому лишатись серйозним і відданим своїй справі.

Завзятий патріот своєї країни, який в перші дні повномасштабного вторгнення взяв до рук зброю і пішов захищати нашу країну.

Загинув 11 червня 2022 р. під час виконання бойового завдання в сірій зоні.

Олександр Жердов (позивний «Громкий») прийшов в Український Легіон в 2014 році. Працював інженером-будівельником, багато реконструював об'єктів в Києві та будував заводи по Україні

Він був сильним та надійним, тим, хто завжди попереду, там де важко, де небезпечно. Не хотів і не міг миритися з несправедливістю. Тому з перших днів повномасштабного вторгнення пішов до РВК для оборони Києва, був командиром відділення в силах ТРО. Згодом поїхав добровольцем на Схід.

Загинув 9 липня 2022 року від обстрілу "Ураганом". У Олександра залишилася дружина та двоє синів. У нашій пам’яті він залишиться надійним побратимом, вірним сином України.
Похований на Лісовому кладовищі в м. Київ

Андрій Глембоцький
Андрій Глембоцький («Капа») загинув 23 серпня, напередодні Дня незалежності, на Харківщині. Пікап, в якому він їхав, підірвався на міні.

Він був щирим і палким патріотом своєї Батьківщини. Активний учасник Майдану і Революції Гідності, він знаходився у наметовому містечку в трагічну ніч на 30 листопада 2013 року і постраждав під час розгону Майдану «Беркутом».

Останніми роками він мешкав в Ізраїлі, але в перші дні повномасштабної війни повернувся в Україну боронити рідну Батьківщину.

В Андрія залишилася кохана дружина, двоє синів 2 і 5 років, а також донька, яка народилася цього літа. Він ще встиг приїхати в Ізраїль на наступний день від її народження — командування відпустило його додому. Побачив і обійняв доньку, і одразу повернувся на фронт.

Сергій Подолян (позивний Махно) – член Українського Легіону з 2018 року. Як згадують друзі, він був неймовірно позитивною і чуйною людиною. Навіть у найтемніші часи випромінював світло. Сергій був людиною, яка завжди посміхалася, поруч із ним пропадали всі погані думки і забувались всі проблеми, така в нього була магічна здатність.

Він завжди викликався на допомогу, навіть тоді, коли в самого все було не гладко. Мав чітке розуміння, що таке справжня дружба. Загинув саме через те, що першим прокладав дорогу в групі з товаришами. Ворожа розтяжка, яка спрацювала, багатьох поранила в тому виході, а йому не залишила шансів вижити.

Почесний громадянин міста Кам'янець-Подільський.

Сергій загинув 31 серпня 2022 р. під біля села Українка на Харківщині під час виконання бойового завдання.

Залишились батьки і двоє дітей.

Ігор Безоглюк (позивний Лівша) загинув під час підриву броньованої машини на ворожій міні у звільненій частині Харківської області.
Людина енциклопедичних знань і талановитий викладач. Військова справа та моделізм — два полюси, проте поєднані в одній, надзвичайно талановитій людині. Буремного 2014го Лівша став одним з перших інструкторів Українського Легіону. Він викладав вчорашнім айтішникам і сантехнікам, менеджерам і дизайнерам, юристам і маркетологам, людям які прийшли стати Воїнами. Такими вправними як Вчитель.

За проявлену особисту мужність і героїзм, самовіддані дії у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку в умовах, пов'язаних з ризиком для життя, Указом Президента 627/2022 його відзначено державною нагородою.

Роман Хмель прийшов в Український Легіон в 2014 році. Багато допомагав як волонтер. Роман був людиною з великою та щирою душею, мав золоті руки. Мабуть, за це товариші так і називали його – Майстер. За словами друзів, Роман завжди любив техніку, вмів так її полагодити, що бійці були впевнені в її надійності.

З початком повномасштабної війни записався до Боярської тероборони. Але вважав, що може принести ще більше користі своїй Батьківщині. Адже ще з 2014 року сумлінно тренувався і відточував свої навички в Українському Легіоні. Друзі з Легіону згадують Романа як чуйну і доброзичливу людину: «Сміливий і сильний духом. Ми завжди пам'ятатимемо його і будемо продовжувати нашу спільну справу».

Служив гранатометником роти вогневої підтримки. Загинув разом з Лівшею 26 вересня 2022 р. біля селища Питомник Харківської області під час виконання бойових завдань.

У Романа залишились батьки, брат, дружина і три донечки.

В'ячеслав Лазаренко (позивний Литовець) захоплювався інженерною справою і військовою археологією. Був учасником пошукового загону “Закінчимо війну”, який шукав тіла загиблих бійців і займався перепохованням.

До “Українського легіону” долучився в 2018 році. Мав старанність і сумлінність у виконанні поставлених завдань. Любив жартувати з серйозним виглядом і розповідати несерйозно про важливе. Мав власну СТО і допомагав відновлювати автомобілі військових і волонтерів.

З початком повномасштабного вторгнення був у складі Голосіївської роти охорони, міг там і залишитись, але хотів бути на фронті. Тривалий час намагався перевестися до бойового підрозділу. Йому це вдалося.

Загинув під час повернення з бойового завдання, підірвавшись на міні 19 листопада 2022 р.

9 січня неподалік с.Дружба Донецької області в бою загинув легіонер з 32-го набору Тонковид Семен Леонідович (позивний Ківі). Окупанти протягом двох діб намагалися штурмувати позиції підрозділу, в якому служив Семен. Не в змозі прорвати оборону українських воїнів, ворог артилерійськими обстрілами зрівняв все з землею.

Вороги забрали життя молодого і світлого хлопця, що мав мрії і ціле життя попереду.

Похований на Лісовому кладовищі в м. Київ

Юрій Сторожев (позивний Крук) прийшов в Український легіон, бо розумів що чоловік має захищати свою землю і своїх дітей. Він завжди допомагав тим, в кого щось не виходило. Підставляв своє надійне плече і морально підтримував.

З першого дня повномасштабної війни він став до захисту нашої країни. Спочатку брав участь в обороні Києва. Потім його підрозділ перевели на схід. Незадовго до загибелі приїжджав додому у відпустку, побачився з рідними, які не здогадувалися, що ця зустріч стане останньою.

Загинув зі зброєю в руках 17 лютого 2023 року біля села Діброва Донецької області від прицільного мінометного вогню. Героя поховали на Лук'янівському цвинтарі.

Олексій Дерканос-Калініченко (позивний Звісно Карпатський) до війни працював програмістом. Молодий, завзятий і сміливий, любив гірські походи й пригоди. З початку повномасштабної війни воював у 58 ОМПБр на Бахмутському напрямку. Отримав контузію і травму ноги, після чого повернуся на лікування. Вже з травмою кілька разів повертався в бригаду. Дуже переживав за своїх побратимів, про те, що він не з ними боронить Україну.

З часом стан здоров’я Олексія погіршився, йому зробили операцію, але це не допомогло. Він помер 27 березня 2023 р. Одним з його останніх проектів було створення нового дизайну для сайту «Українського Легіону». Цю роботу він так і не встиг завершити…

Євген Шаян (псевдо Пух) за освітою був політологом. Багато знав і аналізував. В Український Легіон прийшов тому, що розумів — ворог не спиниться, потрібно відновлювати навички у військовій справі і здобувати нові. З першого дня повномасштабного вторгнення став на захист України. Загинув під час виконання бойового завдання 6 вересня 2023 р.

Він був люблячим батьком, справжнім другом і надійним побратимом.
Постійно жартував, не дивлячись на складність ситуації. Завжди знав, як має бути і як краще.
У Євгена залишилась дружина і донька.

Він був людиною з Великої Літери. Справедливий, чесний, відповідальний, мав почуття гумору, завжди підставляв плече, коли була потрібна допомога. Ніколи не міг залишити людину в тяжку годину. Обожнював свою сім'ю, був вірним і надійним другом.

Кожні вихідні відточував свої навички і майстерність у військовій справі в Українському Легіоні, бо відчував що ворог скоро розпочне повномасштабну війну проти України. Трагічно помер внаслідок гострого інфаркту, коли приїхав з фронту на вихідні до матері 27 лютого 2024 року. Похований на міському цвинтарі м. Бориспіль. У Костянтина залишилась дружина та донька.